Перша інфраструктурна компанія України

Майже всі аспекти покупки пам`ятників, їх відновлення і відкриття стартапів/бізнесу в палацах я дуже багато разів пояснювала у своїх статях протягом 12-ти років. У мене опубліковано 200 статей, а на власних сайтах – більше 4000 матеріалів. Пропоную вижимку із актуальних питань.

Перше з них – хочу відновити палац, з чого почати? Про що краще знати одразу? Які підводні течії можуть бути?


 

1. Отже, для початку треба зрозуміти, чи має Ваш майбутній палац статус пам`ятника. У кожної країни є свої нюанси. Наприклад, 90% французьких шато такого статусу не мають, тому у Вас будуть розв`язані руки при зміні планування чи перебудові. А ось у Чехії до реєстру пам`ятників записують все підряд, навіть залізничні вокзали у виглядів жахливих паралелипедів.

Відсутність статусу пам`ятника – це велика перевага для девелопера. По-перше, немає обмежень щодо внутрішнього знесення/спорудження перегородок і стін. По-друге, процес утвердження будівельного проекту проходить в рази швидше. Але, наявність статусу вигідно для тих, хто дуже розраховує на отримання державної допомоги чи дотації із фондів на відновлення пам`ятників.


 

Якщо б я вибирала б свій палац, то я б наполягала на придбанні офіціального пам`ятника історії, не з меркантильних міркувань, а тому що я люблю копатися в історії.

У моїй практиці був випадок, коли хазяйка чеського шато вирішила отримати такий статус – тому що так престижніше. Чиновники зазвичай стикаються із зворотніми проханнями. Щоб внести в реєстр пам`ятників будь-яку будівлю, потрібно довести його архітектурну або історичну цінність. На щастя, достатньо знайти свідченн того, що дану садину створював архітектор, у якого була своя характерна риса, яку можна прослідкувати в його роботах, у тому числі в даному шато. Проподиш дослідження, береш підтвердження у наукових співробітників, додаєш архівні матеріали і отримуєш статус. Одразу хочу звернутися до сучасних архітекторів: коли Ви будуєте будинки, обов`язково заведіть свій “автограф” – нащадки будуть вдячні.


 

2. Імовірно, у вас пам`ятник. У такому випадку Вам точно не можна змінювати фасад будівлі – ні вирізати французькі вікна, ні надбудовувати поверхи, ні змінювати дах, і ніяких прибудов. Але, як і завжди, є виключення – для прозорих над-, під- і прибудувань. Головне – щоб через зовнішні скляні ліфти, оранжереї або бані було видно старовинні фасади, дахи, вікна і т.д.

Щодо фасаду є ще одна деталь. Пам`ятаю, був у нас палац у стилі барокко, напівзруйнований. І чиновники розсварилися між собою, тому що не знали, що від нас вимагати: відновлення палацу у стилі барокко чи у стилі Ренессанс, так як під тинком випадково знайшли сграфіто. Пожертвувати барокко заради Ренессансу? Або зюерегти барокко, адже і це ціна старовина? якщо два табори чиновників вже доходять до прямих суперечок, то раджу запропонувати їм “оголити” шматок фасаду так, щоб було видно сграфіто, а все інше залишити бароковим.


 

Склопакети, звісно, мають бути дерев`яними. Двері – відреставрованими. Або, хочас б, можна встановити дублікати. Але оригінали дверей потрібно зберегти і повісити десь, щоб було видно.

Особливий розділ – це горище. Сьогодні площа горищ використовують для обладнання мансардних кімнат. І основна проблема – це нестача освітлення. Вам пощастили, якщо у Вас бароковий палац, тоді вікна у вигляді так званих “бичих очей” можна понасувати в декілька рядів – у ті віки так було можна, тому підходить і зараз. У всіх інших випадках прийдеться вставляти у покрівлю скло – але тільки туди, де “стирчить” коник. Тут знову хочеться показати руками, але на жаль…


 

3. Існує стереотип, що в пам`ятниках неможна прокладати каналізацію. Неправда, можна. Але робити це треба так, щоб не руйнувати стіни з цінними елементами, наприклад, фресками, розписом, ліпнином і іншим. Із підлогою легше – паркет можна розібрати, прокласти “теплу підлогу” і зібрати знову. Якщо стіни були у минулому столітті зафарбовані, побілені або заклеєні шпалерами, то Вас заставлять провести архітектурно-будівельне історичне дослідження щодо захованих за шаром фарби старовинних розписів.

Планування можна теж змінювати, але дуже обережно. Перегородки мають носити характер “тимчасових” або мобільних, тобто такими, щоб їх легко було усунути при потребі. Зносити стіни можна тільки ті, що не представляють історичної цінності. Але! Якось був випадок, коли ми стіни переносили! Це був випадок, коли в замку уздовж лівої стіни були розсташовані кімнати, а уздовж правої стіни – коридор. А нам треба було, щоб номера були з двох сторін, а коридор – посережині. Звучить дуже складно, але ми переносили двірні отвори. Це дозволили після того, як виявилося, що розпис на стінах була трафаретною, тобто перенесення стін не стін не змінили сенсу малюнку.