Проблеми логістики в Україні

 

Національна транспортно-логістична система – складова соціально-економічної системи країни. Постачальники транспортних послуг організують взаємодію учасників економічних відносин, пов’язують виробничі ланцюги різних галузей і забезпечують доставку товарів кінцевим споживачам.

Транспортна галузь є однією з базових галузей економіки, має розгалужену залізничну мережу, розвинуту мережу автомобільних шляхів, морські порти та річкові термінали, аеропорти та широку мережу авіаційних сполучень, вантажних митних терміналів, що створює необхідні передумови для задоволення потреб користувачів транспорту у наданні транспортних послуг та розвитку бізнесу.

Так, за даними Державної служби статистики України в 2018 році частка транспорту, складського господарства, поштової та кур’єрської діяльності у створенні валової доданої вартості - 225 989 млн, що складає 6,35%.

Ефективна діяльність транспортно-логістичного системи повинна спряти належному функціонуванню та розвитку всіх галузей господарського комплексу країни, виступати фундаментальною основою їх взаємодії для забезпечення сталого економічного розвитку держави.

Незважаючи на розвинуту транспортно-логістичну систему, аналіз діяльності транспортного комплексу країни показує, що вона потребує продовження реалізації системних інституційних та глибоких структурних реформ, запуску інноваційних технологічних перетворень.

До основних чинників, що впливають на зменшення транспортно-логістичного потенціалу України, можливо віднести:

недосконалість механізмів системного комплексного підходу, що стоїть на заваді формування збалансованої транспортної політики діяльності всіх видів транспорту та розбудови пріоритетної транспортної мережі з урахуванням потреб економіки країни та її соціального розвитку;

недостатня розвинутість ринкових відносин;

техніко-технологічне відставання транспортної інфраструктури та рухомого складу, що суттєво здорожує процес перевезення;

брак належного сервісу надання транспортних послуг, зокрема з боку державних транспортних компаній та контролюючих органів і служб;

цілеспрямована політика Російської Федерації щодо виключення України із транзитних потоків.

Трансформація ринкових відносин в Україні та розроблення нового економічного курсу, орієнтованого на імплементацію Угоди про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони, ратифікованої Законом України від 16.09.2014 № 1678-VII (далі – Угода про асоціацію з ЄС), вимагали напрацювання принципово нових підходів до дослідження ринкового середовища в галузі транспорту.

При цьому, гарантування виконання ефективних перевезень потребує злагодженого та передбачуваного функціонування усіх ланок у всьому ланцюжку учасників транспортних процесів.

Загальні підходи до вирішення цих питань визначені в Національній транспортній стратегії України до 2030 року та галузевих стратегічних документах, яка затверджена в 2018 році. Стратегією передбачено створення інтегрованого до світової транспортної мережі, безпечно функціонуючого та ефективного транспортного комплексу України для забезпечення конкурентоспроможності та ефективності національної економіки.

Разом з тим, в умовах необхідності забезпечення потреби у наданні якісних послуг перевезень, задоволення потреб економіки у перевезеннях з урахуванням ресурсних та екологічних обмежень, зменшення транспортної складової у вартості продукції існує нагальна проблема визначення деталізованих пріоритетів розвитку транспортно-логістичної системи і на міжвідомчому рівні.

Так, з метою узгодження стратегічного і бюджетного планування під час забезпечення послідовного та комплексного впровадження реформ та пріоритетів визначених Стратегією, Мінінфраструктури розроблено проект плану заходів на 2019-2021 роки з реалізації Національної транспортної стратегії України на період до 2030 року, до якого включено пріоритетні інфраструктурні проекти транспортної галузі та основні проекти з розбудови та ремонту автомобільних доріг. Крім того, триває робота з імплементації та прийняття міжвідомчих стратегічних документів за видами транспорту.

Водночас, існує велика кількість проблемних питань, які стримують розвиток впровадження реформ на транспорті і потребують втручання на рівні Президента України, Верховної Ради та Уряду.

Одним із пріоритетного напрямку діяльності транспорту є необхідність прийняття Верховною Радою України, основних євроінтеграційних законів передбачених Угодою про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони, а саме законопроекти: «Про залізничний транспорт України», «Про внутрішній водний транспорт», «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання ринку послуг автомобільного транспорту в Україні з метою приведення їх у відповідність з актами Європейського Союзу», «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у сфері безпеки експлуатації колісних транспортних засобів відповідно до вимог Угоди про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони», «Про мультимодальні перевезення».

Сучасний розвиток транспортного комплексу країни повинен враховувати не тільки необхідність адаптації до стандартів ЄС, технічних умов, принципів управління тощо, а і те, що інновації та високі технології мають вирішальне значення для формування нової, більш ефективної моделі управління транспортною галуззю.

Відсутність останніми десятиліттями сталого фінансування розвитку транспортної галузі та недостатнє технічне обслуговування об’єктів транспортної інфраструктури призвели до масштабного зносу її основних фондів.

Разом з тим, на цей час ряд інфраструктурних проектів фінансується за рахунок або у співфінансуванні з міжнародними фінансовими організаціями, кредитними установами та інвесторами, однак на сьогодні існує нагальна потреба у додатковому, саме бюджетному, фінансуванні проектів, які мають стратегічне значення для розвитку транспортної галузі України.